У 1862 році Елізабет Сиддал, муза і дружина Рос-сетте, померла, отруївшись лауданумом. Відомо, що художник бачив прямий зв’язок між своєю “ідеальною” любов’ю до Елізабет і любов Данте до Беатріче. Картина “Беатріче благословенна” написана Россетті після смерті дружини, стала останньою, в якій він зобразив її в образі Беатріче. Сам живописець говорив, що хотів показати тут смерть “як екстаз, несподіване духовне преображення”.
Вдивіться в обличчя Беатріче. Очі її заплющені – вона вже бачить картини “іншого світу”. Її золотаво-руде волосся, просвеченние сонцем, створюють подобу німба навколо її голови. Птах, вісник смерті, упускає в її розкриті долоні мак – символ забуття і спокійного сну.
На задньому плані глядач може розгледіти фігури Данте і Ангела. Вся сцена залита таємничим предзакатним світлом, причому з його допомогою автор акцентує увагу не стільки на обличчі, скільки на руках Беатріче.
Світло падає так, що глядачеві стає зрозуміло – особа коханої Данте звернена до джерела світла, а її долоні приймають його, як благодать. З точки зору колористичних та композиційних рішень картина гранично проста – вона не стільки захоплює, скільки заворожує.
