Живописне обдарування Олексія Петровича Боголюбова розгорнувся в усій красі в 80-90-е роки XIX століття. Зауваження Крамського, що у Боголюбова “величезна, добре засвоєна ним європейська техніка і деякий творчість пейзажу”, відноситься до творчості художника 60-70-х років. Але вже і тоді Крамськой зазначив, “що найбільше доводить в ньому присутність таланту, це його етюди. В них він буває навіть позитивно оригінальний”. Етюд у Боголюбова переростає в картину, власне, він є творцем такого етюди-картини.
Цей особливий вид етюду, зберіг всю красу живої, реальної природи і несе в собі завершеність картини, можна назвати “боголюбовским”. Хто бачив багато робіт Боголюбова саме періоду 80-90-х років, той знає цю особливість його творчості, яка чітко виділяє Боголюбова із загальної середовища російських художників-пейзажистів. У цих етюдах-картинах Боголюбов виступає як своєрідний художник-мариніст і пейзажист. Боголюбов досконало знає море у всіх його проявах.
Саме це дозволило йому створити настільки правдиві образи бурхливого моря, показати його так реально, так відчутно, як вдалося небагатьом. Море Боголюбова то бурхливе, невгамовне, пенясь і клубясь, набігає на берег, то величне і безмежне, покривається баранчиками хвиль, воно завжди в русі, насичує повітря вологою і сліпучим блиском бризок. Саме в етюдах, і особливо останнього періоду, розвернувся повністю правдиве, реалістичне мистецтво Боголюбова.
Все найкраще, що довгі роки збиралося Олексієм Петровичем у себе, було передано після його смерті в Саратовський художній музей імені А. Н. Радищева. Серед них було кілька десятків таких етюдів, що якщо б Боголюбов за все своє життя не створив більше нічого, то й тоді він міг би заслужено вважатися гордістю російського реалістичного мистецтва.
