Одна з останніх робіт Каміля Піссаро, всього два роки залишається до смерті майстра. В кінці свого творчого шляху, здобувши, нарешті, заслужену славу і затребуваність, художник у багатьох своїх полотнах повертається до стилістики коли новаторського і революційного імпресіонізму.
У 1901 році Піссаро проживає в Дьеппе у готелі, вікна якого виходять на старовинний величний костел, присвячений святому Жаку. Художник дуже страждає, звик писати на пленері, він змушений споглядати світ з вікна свого готельного номера – загострилася хвороба очей. Тому не дивно, що Піссаро майже відразу задумав написати полотно з костелом-головним героєм, тим більше що роботи подібної тематики у нього вже були. Перебуваючи в Руані, він вдосталь повправлявся писати костели в тому чи іншому ракурсі, освітленні і стан погоди.
Костели, собори, мости, парки, написані в різні пори року, і виражені в цілих серіях картин часто зустрічаються у знаменитих імпресіоністів. Однак Піссаро не прагнув вловити гру світла на фасаді, мостових або дахах, швидше, художник прагне зафіксувати величне архітектурне творіння на тлі небесного простору. Саме тому костел на картині позбавлений максимального наближення і охоплюється оком майстра в загальному плані. Погляд здалеку – ось, що важливіше. Саме погляд здалеку дає змогу помітити поєднання ритмічності архітектоніки споруди з нескінченним прозорим небом.
Історики мистецтва люблять відзначати, що Піссаро на відміну від інших художників-пленеристів любив міняти ракурс, переносячи свій мольберт то ближче, то далі, то ліворуч, то праворуч. Таким чином, уважно споглядаючи об’єкт, він прагнув не тільки передати його в навколишньому світі, кольорі та повітрі, але і як можна ширше розкрити простір навколо нього.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)