Жіночі образи, створені О. А. Кіпренським, – безцінна сторінка в історії російського мистецтва. Вони стали одкровенням навіть після шедеврів Ф. С. Рокотова, Д. Р. Левицького, Ст. Л. Боровиковського. Кожен з його портретів – будь то портрети Д. Н. Хвостовий або Е. С. Авдулиной, С. С. Щербатової – підкорює небаченої раніше ступенем проникнення в душевні глибини образу, неповторним своєрідністю вигляду, бездоганним виконавською майстерністю. Одна з вершин серед них – “Портрет Е. П. Ростопчиной”.
Графиня Катерина Петрівна Ростопчин поруч зі своїм гучним, діяльним чоловіком, графом Ф. Ст. Ростопчиним, майбутнім горопашним московським губернатором, колекціонером і літератором, являла собою якусь внутрішню йому протилежність.
За контрастом із зображенням Ростопчин в портреті Ростопчиной панує стан одухотвореної тиші, зосередженого уваги. Жінка одягнена в скромне домашнє плаття, глухий коричневий фон краде контури фігури.
Вся увага художника і глядача прикута до її ніжному трепетним особі, обрамленому легкою піною мережив чіпця і коміра. У широко відкритому невидящем погляді, в лагідної усмішки, в помітному напрузі фігури жінки, немов встрепенувшейся на чийсь поклик, відчувається гострота емоційно-духовного життя.
Кіпренський проникливо передав затаєний драматизм, готовність до страждання, то стан душевного порога, на якому перебувала його героїня. З 1814г, коли чоловік вийшов у відставку, Ростопчини подорожували і жили в Німеччині та Франції. За кордоном, до 1822г, Катерина Петрівна, тоді вже мати п’ятьох дітей, пережила психологічний криза, яка перейшла в католицтво. Це призвело до розбіжностей між подружжям.
