Одного разу Давид з приятелем спостерігали почет короля, яка вирушила на полювання. Веселі вигуки, сміх, жваві голоси пролунали з галявини, розташованої неподалік. Кілька придворних і офіцерів намагалися по черзі вскочити на брикающегося, мабуть, майже не объезженного, жеребця. Кінь був надзвичайно гарний – сірий в яблуках, зі сплутаною довгою гривою. Він нагадав Давиду коней Діоскурів з римського Капітолію. Та й все тут здавалося ожила старовиною: дикий кінь, що рветься з рук людей, пронизана сонцем гай, напівзруйнована стіна патриціанської вілли далеко…
Нікому не вдавалось приборкати жеребця, утриматися в сідлі було неможливо, найхитріші наїзники зазнали невдачі. Нарешті ще один вирішив спробувати щастя. Дуже молодий, тонкий, швидкий у рухах, він легкими кроками вийшов на галявину і скинув каптан. Залишившись в одному камзолі, юнак здавався зовсім крихким поруч з величезним жеребцем. Майже не торкнувшись стремен, він скочив у сідло і, сильно рвонувши поводи, підняв коня на диби. Пил, грудки землі полетіли в очі глядачам; жеребець шаленим алюром кидався в різні боки, несподівано зупинявся, питаямь скинути вершника через голову, і знову кар’єром нісся вперед. Всі, затамувавши подих, стежили за поєдинком людини і коня.
Людина переміг. Здригаючись і закидаючи голову, косячи налитими кров’ю очима, коня зупинився на самій середині галявини. Наїзник повернув до глядачів щасливий і стомлений, зовсім хлоп’яче обличчя і урочисто зняв капелюха, салютуючи королю. Груди його важко здіймалися під синьою орденської стрічкою, в очах не згас ще азарт недавньої боротьби, мережива жабо порвалися, відкривши шию. Глядачі аплодували як у театрі. Ця сцена так яскраво відбилася в очах художника, що він став писати картину.
Художник зобразив графа Потоцького верхи на чудовому і вже покірному жеребці. Він знімає капелюха, салютуючи королю. Світло-синя стрічка ордена білого орла на грудях графа, кремові рейтузи, блакитне небо, соковита зелень молодої трави, білі мережива сорочки Потоцького, сонячні плями на землі – справжнє свято живопису!
Як видно, не тільки античності, але і сучасне життя, якщо в ній є щось від героїки римлян, а може бути, і просто від мужності людини, здатна міцно заволодіти серцем художника.
