Марія Миколаївна Волконська була однією з найдивовижніших жінок свого часу. Її яскрава індивідуальність, цілісність натури, живий і швидкий розум, чарівність полонили Пушкіна відразу ж при знайомстві. Перше почуття поета до неї, глибоко приховане, знайшло своє втілення у романтичних образах південних поем.
“Марія, ідеал пушкінській Черкешенки, дурна собою, але дуже приваблива остротою розмов і ніжністю звернення”, – писав у 1824 році одеський приятель Пушкіна поет в. І. Туманський. Події, що послідували за повстанням 14 грудня 1825 року, приголомшили Пушкіна. Рішення Волконської залишити немовляти-сина, гаряче улюбленого батька, родину і друзів, щоб слідувати за чоловіком, засудженим до двадцяти років каторжних робіт і вічного поселення в Сибіру, викликає у Пушкіна захоплення її мужністю, вірністю боргу, схиляння перед її громадянським подвигом.
Свій портрет з сином Марія Миколаївна спеціально замовила П. Ф. Соколову для передачі чоловікові в Сибір: всі тридцять років перебування Волконських на каторгу і поселення він служив єдиним нагадуванням про їх первістка, незабаром помер Отримавши в 1829 році чотиривірш Пушкіна, висічене на надгробному пам’ятнику немовляті, Волконська писала батькові: “Я читала і перечитувала, дорогий тато, епітафію моєму дорогому ангелочку. Вона прекрасна, стиснута, сповнена думок, за якими чується дуже багато. Як же я повинна бути вдячна автору”
М. Н. Волконська просила художника зробити повторення цього портрета для своєї сестри, але про долю копії нічого не відомо. Перший портрет знаходився у Волконських всі 30 років перебування в Сибіру. В 1910-их роках сліди його загубилися. У 1966р він був виявлений в Парижі, у зібранні В. К. Звягінцева, далнего родича Волконських. У 1968р В. К. Звягінцев подарував музею портрет.
