Без сумніву, Мурільйо міг би, подібно Веласкесу, стати блискучим портретистом. Підтвердження цьому ми знаходимо в його автопортреті, датованому 1672-75 роками, де він виявив себе видатним майстром портрета. Однак цей жанр, мабуть, не надто приваблював його. Збереглося лише дуже невелика кількість портретів, належать його пензлю.
Представлені тут “Портрет молодого чоловіка в сірому” і “Портрет невідомого кавалера”, ок. 1670 належать якраз до цим рідкісним портретів. Можливо, що і небажання Мурільйо зайняти посаду придворного живописця, передбачає часте звертання до портретного жанру, виникало саме з його нелюбові до останнього.
Не збереглося жодного портрета кого-небудь з членів сім’ї художника, однак можна припустити, що героям своїх релігійних полотен він нерідко надавав схожість зі своїми домашніми.