Олена Олександрівна Наришкіна, княгиня, дочка обер-камергера Олександра Львовича Наришкіна, мати – Марія Олексіївна Сенявіна, дочка відомого адмірала. Батьки Олени Олександрівни були близькими людьми при дворі і користувалися однаково розташуванням імператорів Павла та Олександра I. Юна Олена Олександрівна була фрейліною імператриці. 15 років вийшла заміж за князя Аркадія Олександровича Суворова. Шлюб цей не був щасливим для Олени Олександрівни, її чоловік не був створений для сімейного життя.
У 26 років княгиня Суворова залишилася вдовою з чотирма малолітніми дітьми. Після смерті чоловіка вона виїхала за кордон, жила там тривалий час, лише зрідка і ненадовго поверталася в Росію, оскільки її слабе здоров’я потребувало перебування у теплому кліматі.
У 1814 році княгиня Олена Олександрівна була у Відні, де батько її, А. Л. Наришкін, складався під час Віденського Конгресу. На блискучих балах і святах, якими супроводжувався цей небувалий з’їзд імператорів, королів і принців всієї Європи, княгиня Суворова, завдяки своїй красі і чарівності, привертала загальну увагу. Вона посідала чільне місце серед вищої європейської аристократії.
Олена Олександрівна мала хорошими музичними здібностями і приємним голосом. Композитор Д. Россіні написав у її честь кантату на відомий мотив: “Ах, навіщо було город городити”, повторену їм потім у фіналі другої дії опери “Севільський цирульник”. У 1823 році княгиня Суворова вступила в другий шлюб з князем Василем Сергійовичем Голіциним і решту свого життя провела на півдні Росії, в Одесі, Сімферополі та в кримському маєтку чоловіка “Василь-Сарай”.
(3 votes, average: 3.33 out of 5)