Портрет письменника, масона Олександра Федоровича Лабзіна в синьому жупані – Володимир Боровиковський

Портрет письменника, масона Олександра Федоровича Лабзіна в синьому жупані – Володимир Боровиковський

Портрет письменника, масона Олександра Федоровича Лабзіна в синьому жупані   Володимир Боровиковський

Лабзін Олександр Федорович, поет, видавець, перекладач, дійсний статський радник.

З дворян. У 1776 поміщений в дворянську гімназію при Московському університеті, в 1778 переведений в університет, а в 1780 проведений у студенти.

Співпрацював “Вечірньої зорі” Н. В. Новікова, звернув на себе увагу професора університету В. Р. Шварца; відвідував лекції з Шварца з філософії історії. Після закінчення університету вступив перекладачем при конференції в Московське губернське правління, з 1787 – перекладач в Московському університеті.

Захопився художніми перекладами. Був прийнятий в Московське суспільство мартинистов. У 1789 перевівся цензором іноземної періодики в Секретну експедицію Санкт-Петербурзького поштамту.

За дорученням імператора Павла I склав разом з А. А. Вахрушевим “Історію ордена Св. Іоанна Єрусалимського”, за що отримав звання історіографа Мальтійського ордена.

В 1799 році у чині статського радника переведений в Колегію іноземних справ. Тоді ж призначений конференц-секретарем Академії мистецтв. В 1804 році в чині дійсного статського радника призначений директором Департаменту військово-морських сил, а у 1805 визначений членом Адміралтейського департаменту. Залишаючись в цей же час секретарем Академії, видав багато книг містичного змісту. У 1800 заснував ложу “Вмираючий Сфінкс”.

Прагнучи до здійснення духовно-масонської просвітницької місії, Лабзін багато перекладав письменників-містиків. Успіх цих робіт спонукав його зробити видання “християнського журналу” “Сіонський вісник” . Проте за поданням князя А. Н. Голіцина у вересні журнал був заборонений імператором. Лабзін у своїх статтях скептично оцінював обрядову сторону православ’я. У грудні 1812 Лабзін примкнув до Біблійному товариству, створеному по ідеї Голіцина, і незабаром став його директором. Заступництво Олександра I допомогло Лабзину в 1816 відновити журнал “Сіонський вісник”. Літературні праці й численні листи Лабзіна мали широкий резонанс у суспільстві. У 1822 за глузливе пропозицію обрати почесними любителями Академії мистецтв осіб “ще більше, близьких государю”, чим А. А. Аракчеєв і В. П. Кочубей, наприклад лейб-кучера Іллю Байкова, був висланий з Санкт-Петербурга в місто Сенгилей Симбірської губернії, в липні 1823 йому була призначена пенсія і було дозволено переселитися в Симбірськ.

У 1794 одружився на вдові Ганні Євдокимівні Карамишевой, уродженої Яковлевої, вихованку М. М. Хераскова. Не маючи своїх дітей, Лабзини виховували двох сиріт: племінницю Е. С. Микулину і С. А. Мудрову.


Портрет письменника, масона Олександра Федоровича Лабзіна в синьому жупані – Володимир Боровиковський.