На портреті – княгиня Зінаїда Олександрівна Волконська, уроджена княжна Белосельская-Білозерська, дружина егермейстера князя Н. Р. Волконського. Федір Бруні представив княгиню в костюмі Танкреда з опери Россіні “Танкред”. Портрет, написаний в Італії, романтичний. Одягнена в лицарські обладунки, оточена похмурим пейзажем, молода жінка сповнена особливою, майже містичної одухотвореності, яка в пору романтизму вважалася приналежністю Середньовіччя. З. А. Волконська – людина великих обдарувань і дивовижної долі. Бути може, вона найбільш яскрава особистість серед жінок в історії російської культури першої половини XIX століття.
Природа щедро наділила її багатьма талантами: вона володіла чудовим голосом, складала музику, вірші, прозу французькою та російською мовами. Волконська відома як господиня літературно-музичного салону в Москві, який став в середині 20-х років культурним центром старої столиці. Щотижня в будинку на Тверській влаштовувалися концерти, оперні вистави, літературні читання, де, за свідченням П. А. Вяземського, “з’єднувалися представники великого світла, сановники і красуні, професори, письменники, журналісти, художники”.
Серед постійних відвідувачів салону: Е. А. Баратинський, Д. В. Веневитинов, П. А. Вяземський, брати В. В. і П. В. Киреєвські, М. П. Погодін, А. С. Хом’яків, П. Я. Чаадаєв, С. П. Шевирьов. Частим гостем її зібрань був А. С. Пушкін присвятив “богині муз і краси” вірш “Серед розсіяної Москви” . 26 грудня 1826 року поет був присутній на прощальному вечорі в честь М. Н. Волконської, уезжавшей в Сибір до чоловіка – декабристу Сергію Волконському.
Незалежність поведінки і сміливість суджень Волконської дратували урядові кола. За її будинком, служившим “осередком всіх незадоволених”, було встановлено негласний нагляд. Між тим Волконська прагнула до широкої суспільної діяльності. У неї було безліч задумів: організація наукових товариств “Патріотична бесіда” і “Російське суспільство”, покликані познайомити Західну Європу з історією та культурою Росії, а також створення “Естетичного музею” при Московському університеті.
Але все це було холодно зустрінута московською владою. Княгиня Волконська намагалася реалізувати себе в літературній творчості, створивши і опублікувавши ряд значних творів: “Quatre nouvelles” , “Tableau slave du V-me siхcle” , уривки з роману “Сказання про Ольгу”. Літературне терені не принесло їй гучного успіху, але й не залишилося непоміченими: за “Слов’янську картину” Волконська була обрана почесним членом наукового Товариства історії і старожитностей російських.
Маючи від народження волелюбною вдачею і великим матеріальним станом, Волконська в 1829 році, “наскучив Москвою і її плітками”, поїхала в Італію, де прожила тридцять три роки. Вона жила досить замкнуто на своїй римській віллі. Правда, у неї подовгу гостював Н. В. Гоголь, на якого вона справила сильний духовний вплив. Княгиня зробила рідкісний для росіян поворот у своєму релігійному житті: з принципового переконання і глибокого почуття вона перейшла з православ’я у римо-католицьку церкву.
