Повернувшись в 1518 році з Риму, Корреджо отримав вельми цікавий замовлення. Настоятелька жіночого монастиря Сан-Паоло в Пармі звернулася до нього з проханням розписати деякі приміщення монастиря. Будучи жінкою оригінальною і “вільної від забобонів”, настоятелька побажала прикрасити свою обитель міфологічними сценами.
Дивно, але факт: серед фресок, виконаних Корреджо за її замовленням, немає жодної на релігійний сюжет. По всій видимості, майстер працював над цими фресками в 1519-20 роках. Вони являють собою сполучна ланка між попередніми роботами, виконаними до поїздки в Рим, і розписами церкви Сан-Джованні Эванджелиста, які художник створив у 1520-23 роках. У них Корреджо як би “відпрацьовував” свої враження від побачених в Римі творів Мікеланджело. Весь цикл фресок монастиря Сан-Паоло пов’язаний з міфами про богині-мисливиці Діані. Особливо цікаво вирішене стеля одного із залів – він розписаний у вигляді оповитою зеленню альтанки, овальні “віконця” якої заглядають путті.
Розписи монастиря Сан-Паоло – справжній шедевр фрескового живопису. Виконана з великим смаком і майстерністю альтанка здається глядачеві, стоїть внизу, не намальованою, а справжньою. Потрібно відзначити, що Корреджо далеко не завжди вдавався при оформленні приміщень архітектурних елементів. І у церкві Сан-Джованні Эванджелиста, і в Пармском соборі “помилкова архітектура” грає другорядну роль. Створюючи ілюзію тут “розширеного простору”, художник “виходить” у небо.
Особливо майстерно змодельована ця ілюзія у Пармском соборі, де хмари утворюють як би спіраль, устремляющуюся вгору, до невимовному божественного світла. Працюючи над розписами монастиря Сан-Паоло, Корреджо переслідував іншу мету. На цей раз він не шукав виходу в нескінченність, а, навпаки, намагався створити відчуття прохолодною сіни. І це йому блискуче вдалося. Більш того, ці розписи, при всій їх камерності, не роблять приміщення тісним. Завдяки “отворів” в куполі, крізь які видно “небо”, вся конструкція альтанки набуває легкість, легкість.
Окремої уваги заслуговують “статуї”, зображені художником на підставі альтанки. На перший погляд, вони здаються справжніми мармуровими статуями. “Обдурити” глядача Корреджо допомагають блискуче володіння технікою монохромного фрески і знання законів перспективи. Особливо важливу роль грають тут глибокі тіні позаду статуй: вони зорово поглиблюють ніші і висувають монохромні зображення фігур на передній план, надаючи їм додатковий об’єм.
