Портрет красуні Анни Бальдауф, всесвітньо відомий під назвою “Шоколадниця” і незліченну кількість разів скопійований і гравірований був написаний в Відні.
Швидше за все, Ганна була служницею при дворі австрійської імператриці Марії Терезії, де живописець і помітив дівчину. Ганна, дочка збіднілого лицаря, служила покоївкою при дворі. Кажуть, саме там її помітив красу і молодий принц Дітріхштейн. Він закохався і – до жаху аристократії – одружився на ній.
В якості весільного подарунка Принц Дітріхштейн замовив Жану Етьєну Лиотару, який працював при віденському дворі в той час, портрет своєї нареченої в тій одежі, в якій він вперше її побачив. Кажуть, в день весілля наречена запросила знайомих шоколадниц і, будучи щаслива своїм піднесенням, подала їм свою руку зі словами: “Ось! Тепер я стала принцесою, і ви можете поцілувати мою руку.” Ця картина примітна також тим, що на ній вперше був зображений перший фарфор Європи – Meissen Зараз це полотно знаходиться в Дрезденської картинної галереї, але спочатку його купив венеціанський граф Альгаротти, знавець і любитель живопису. В одному з своїх листів він повідомляв: “Я купив знаменитого Ліотара пастель. Вона виконана в непомітних детрадациях світла і з чудовим рельєфом.
Чудова природа анітрохи не змінена; будучи європейської роботою, пастель виконана в дусі китайців… заклятих ворогів тіні. Що ж стосується закінченості роботи, то можна сказати в одному слові: це Гольбейн пастелі. На ній зображена в профіль молода німецька дівчина-камеристка, яка несе піднос зі склянкою води і чашкою шоколаду. Дійсно, на картині зображена лише одна жіноча постать. Але вона зображена так, що причаровує до себе більшість глядачів, які відвідують знамениту галерею в Дрездені. Ж.-Е. Ліотар зумів надати картині характер жанрової сценки.
Перед “Шоколадницею” – вільний простір, тому враження складається таке, що модель ніби не позує художнику, а проходить перед глядачем дрібними кроками, дбайливо і обережно несучи піднос. Очі “Шоколадниці” скромно опущені, але свідомість своєму привабливості освітлює все її ніжне і миле личко. Постава її, положення голови і рук – все повно самої природної грації. Її маленька ніжка в сірій туфельці на високому каблучку скромно виглядає з-під спідниці.
Кольори одягу “Шоколадниці” підібрані Ж.-Е. Лиотаром в м’якій гармонії: сріблясто-сіра спідниця, золотистий корсаж, що сяє білизною фартух, прозора біла косинка і свіжий шовковий чепчик – рожевий і ніжне, як пелюстка троянди… Художник з притаманною йому точністю ні на рисочку не відступає від самого детального відтворення форми тіла “Шоколадниці” і її одягу. Так, наприклад, абсолютно реально настовбурчується щільний шовк її сукні; ще не распрямились складки фартуха, тільки що вийнятого з білизняного ящика; склянка з водою відображає вікно, і в ньому відображається лінія верхнього краю невеликого подносика. Картина “Шоколадниця” відрізняється закінченістю в кожній деталі, до якої постійно прагнув Ж.-Е. Ліотар. Мистецтвознавець М. Алпатов вважає, що “у силу всіх цих особливостей “Шоколадниця” може бути віднесена до чудес обману зору в мистецтві, на зразок тих грон винограду в картині знаменитого давньогрецького художника, який намагалися клювати горобці”.
Після умовності і манірності деяких майстрів XVIII століття майже фотографічна точність картини Ж.-Е. Ліотара справляла враження одкровення. Художник працював виключно в техніці пастелі, дуже поширеної у XVIII столітті, і володів нею досконало. Але Ж.-Е. Ліотар був не лише віртуозним майстром цієї техніки, але і її переконаним теоретиком. Він вважав, що саме пастель природніше всього передає колорит і найтонші переходи світлотіні в межах світлих барвистих тонів.
Сама завдання показати фігуру у білому фартусі на тлі білої стіни – це складна мальовнича завдання, але у Ж.-Е. Ліотара в поєднанні сіро-сизого і білого фартуха з блідо-сизими тінями і сталевим відтінком води є справжня поезія фарб. Крім того, застосовуючи в “Шоколадниці” тонкі прозорі тіні, він досяг досконалої точності малюнка, а також максимальної опуклості і визначеності обсягів.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)