Одна з найбільш причинних і благопристойних “гулянок” Стіна. Перед нами – по всій видимості, домашнє торжество. За скромним частуванням зібралися кілька поколінь родини заможних бюргерів.
Чоловік на задньому плані, дає хлопчику покурити люльку, – це, як, певно, читач вже встиг здогадатися, сам Ян Стін. Повнота життя Стін, безумовно, – один з найяскравіших голландських живописців XVII століття, хоча не всі його картини досконалі з технічної точки зору. Про колористичному талант художника, широкому колі його інтересів, його неповторному гуморі було сказано вже досить. Тепер нам хотілося б звернути увагу читача па одну дуже важливу особливість “творчого характеру” Стіна, а саме – на його добродушне прийняття життя.
Навіть через моралізацію, майстер не говорить, не докучає. Кожного свого персонажа він пише лагідно, з якоюсь внутрішньою готовністю поплескати його по плечу і сказати: “Ну-ну, набрався. Йди додому”. Стін не бичує пороки, а – шкодує, зітхає про них, часом підсміюється над ними. Але ніколи не відчуває себе вправі “стратити чи милувати” кого-то. І, приймаючи життя у всьому її різноманітті, він не скрегоче зубами на те, що це різноманіття не завжди охайно, а трубку покурює і посміхається у вуса.
