Картина Леонардо да Вінчі “Таємна вечеря” передбачає новий етап розвитку італійського мистецтва – Високе Відродження.
Ілюзорне простір візуально продовжує реальний простір трапезній. Йдуть у глибину площини бічних стін і стелі виступають як ілюзорне продовження стін і стелі трапезної, однак не до кінця збігаються з ними завдяки своєму декілька форсованого просторового ракурсу.
До того ж стіл з сидять за ним фігурами розташований трохи вище рівня підлоги трапезної, а фігури показано не в натуральну величину, а трохи крупніше. Тим самим усувається враження повного оптичного єдності реального та ілюзорного просторів, їх взаємозв’язок ускладнюється, втрачаючи однозначності. Сакральне дійство не змішується більше з справою життєвим і повсякденним і постає більш важливим, значущим.
Ще більше вражає враження граничної напруженості сюжетної колізії, яке залишає фреска Леонардо. Воно досягається завдяки ретельно продуманої композиції живописного розповіді про євангельському подію. Показаний момент, коли Ісус тільки що вимовив свої слова: “…один з вас, який споживає зо Мною, видасть Мене”, і тому всі композиційні траєкторії стягуються до його постать – не лише оптичному, але і смисловим центром твору.
Самотня і відокремлена від решти, додатково виділена зображенням вікна за спиною Христа, яка потрапляє у фокус сходження перспективних ліній, його фігура виступає як символ непорушного спокою і непохитної впевненості в правильності обраного шляху. Просторові “паузи” по боках від неї зорово прочитуються як образ настала відразу ж за його словами воістину “гробової” тиші, нової різноголоссям здивованих вигуків і в унісон звучного “не я?”.
Кожна з фігур апостолів являє собою певний тип експресії, за допомогою мови міміки і жестів уособлює подив, гнів, переляк. Щоб звести воєдино все це розмаїття душевних рухів, Леонардо підпорядковує зображення жорсткої композиційної дисципліни. Можна помітити, що апостоли об’єднані в групи, по троє в кожній, чому в протиставленні один одному їх фігури отримують додаткову виразність. При такому принципі композиційної угруповання внутрішній ритм дії виявляється з дивовижною наочністю, більше того – воно отримує можливість розвитку у часі.
По суті, в кожній з груп представлена певна стадія осмислення почутих від Вчителя слів. Вибух емоцій, епіцентр якого знаходиться в центрі столу, там, де сидить Ісус, у вигляді занепадання луни докочується до кінців столу, звідки, через жести сидять на його торцях апостолів, повертається до свого вихідного пункту – фігури Христа.
