Картина Флері Рішара “Валентина Міланська” написана на історичний сюжет і являє Валентину Міланську, оплакивающую смерть чоловіка, герцога Орлеанського, вбитого герцогом Бургундським в 1407 році. Твір створено представником ліонської школи Флері Рішаром, учнем Луї Давида.
Робота виставлялася в Салоні 1802 року і мала великий успіх. Серед сучасників, високо оцінювали картину, насамперед, слід назвати Давида, який відзначив майстерність художника в передачі світла. “Валентина Міланська” була сприйнята критиками як маніфест нового руху, що отримав згодом назву – живопис в стилі “трубадур”.
Термін, запозичений із середньовічної поезії, окреслив основну тему майстрів цього напряму. Вони немов переводили на мову живопису вірші про “прекрасній дамі” зображуючи також французьких лицарів і поетів-трубадурів. Поряд з Флері Рішаром до цієї течії належали П’єр Ревуаль, Жан-Антуан Лоран, Франсуа Маріус Грані і багато інших. Їх живопис розглядається в літературі як жанр “історичного анекдоту” і одночасно як передвістя романтизму. На Флері Рішара величезне враження справило надгробок Валентини Міланській, яке він побачив у паризькому музеї “Французькі пам’ятники” і вразив вибитий на гробниці девіз Валентини Міланської: “Ніщо для мене більше не існує, / Я сама – ніхто” . У своїй роботі Рішар відтворив цей девіз на сувої, що лежить на столі і відповідному сумного стану героїні. Вона оплакувала смерть чоловіка цілий рік і потім, в 1408 році, померла. Поряд з вдовою зображена собака, також переживає втрату господаря.
У верхній частині вікна видно дві лілії по сторонам – і синя змійка, з якої походила Валентина Міланська). Перший власник картини Морен, замовив Флері Рішару парну до неї композицію – “Карл VII пише прощальні вірші Аньесе Сорель” . У 1805 році “Валентину Міланську” придбала імператриця Жозефіна. У 1814 році полотно успадкував Євген Богарне, герцог Лейхтенберський, князь Айхштаттский; потім – його син Максиміліан, який у 1839 році одружився на дочці Миколи I. У 1839 або 1853 році “Валентина Міланська” разом з колекцією герцогів Лейхтенберзької опинилася в Росії. Остання згадка про її перебування в Росії міститься в каталозі “Ретроспективної виставки художників ліонських” 1904 року.
Найбільш докладні відомості про твір наводяться в книзі “Стиль трубадур в живопису” М.-К. Шадонре, яка вважала картину Рішара зниклої, посилаючись на думку колишнього зберігача французької живопису Ермітажу Ст. Н. Березиною, полагавшей, що багато речей з колекції Лейхтенберзької були продані в закордонні збори ще до революції 1917 року. Як тепер з’ясовується, далеко не всі картини Лейхтенберзької, що значилися зниклими, пішли за кордон. Зокрема, дві роботи Флері Рішара – “Валентина Міланська” і “Карл VII пише вірші Агнесі Сорель” – до цих пір знаходяться в Росії. У 1998 році “Валентина Міланська” тимчасово перебувала в Державному музеї образотворчих мистецтв ім. А. С. Пушкіна, а в 1999 була запропонована Ермітажу для покупки. Проведена в Ермітажі експертиза підтвердила справжність картини Рішара.
Робота має на звороті написи і наклейки, що засвідчують її походження з колекції герцога Лейхтенберзької. Атрибуція належить А. А. Бабіну, кандидату мистецтвознавства, провідному науковому співробітникові Державного Ермітажу. Для Державного Ермітажу “Валентина Міланська” представляє особливий інтерес, оскільки Флері Рішар раніше не був представлений у зборах Ермітажу, а сама картина пов’язана з історією музею і колекцією Євгенія Богарне, з якої відбуваються багато експонатів музею. У складі знаменитого Мальмезонского сервізу, що зберігається зараз в Ермітажі, є тарілка з зображенням цієї картини.
