Зима з її холодними довгими днями завжди здається безкрайньої. І ось, тихо, боячись привернути зайву увагу, наближається весна. Першими ознаками приходу є відлиги. Це ще не показник теплих днів, швидше за все на вулиці відчувається прохолодна вологість повітря. Та й картина, яка відкривається, теж не пестить погляд пригревающим сонечком. Але все ж, це початок відступу того крижаного холоду, що лякав всю зиму. Відлига – ознака швидкого тепла.
А. К. Саврасов на своєму полотні не зобразив нічого незвичайного або такого, що неможливо побачити ніде. Але саме в цій простій картині, знайомої кожному з нас, і полягає особливого роду тепло і затишок. Невелика група дерев з птахами, які тільки прилетівши, починають гніздитися. Калюжки розталого снігу, що свідчать про початок весни. Кілька скромних будиночків з солом’яними дахами створюють умилительную атмосферу, дихаючу свіжістю. І невеличка церковця зі шпилем, устремляющимся вгору. Та річечка, що робить два схилу берегами.
Головним персонажем картини, як мені бачиться, є небо. Воно лежить на будинках і деревах своїми пухнастими ліловими хмарами. Небо саме здається важким, під його тягарем і пейзаж стає більш солідним, підкреслено виразним. Все, кожна деталь виглядає значущою і звертає на себе увагу.
Залучив мене в роботі художника підхід до колірного вирішення. І хоч обрані холодні кольори пастельних тонів, але картина не втрачає тепла і душевності. Все дихає, має емоційний фон, грає барвами. Немає сонця, але і без нього є промовиста експресивність. І завдяки цьому створюється відчуття пронизливої легкості. Я повірила кожної деталі, кожного мазку великого художника. Правдоподібність зображення показує майстерність автора.