На цьому полотні Суриков зобразив не індивідуальний випадок, подібний боротьбі боярині Морозової, коли російська жінка вирішила повстати проти панівних уявлень і намагалася порвати з встановленими для неї правилами життя.
Тут відображено поширене в Стародавній Русі явище, коли жінка покірно і безмовно підпорядковувалася панівним у суспільстві правилам, не віддаючи собі звіту в тому жаху, який її чекає в монастирі-склепі. Такою жертвою добровільного підпорядкування аскетичного чернечого ідеалу постає царівна в картині Сурікова. Головна роль у композиції відведена саме їй.
Її світлий лик, душевний світ передані художником з великою силою і майстерністю. Обличчя царівни осяяне щирою вірою, внутрішньою чистотою і якоюсь світлою, дитячої мрійливістю. Разом з тим їй притаманне все чарівність юності.
Матова ніжна шкіра, теплий золотисто-рожевий рум’янець, русяве волосся, гарний рівний лоб, кругле підборіддя, незвичайно красиво окреслені яскраво-червоні губи, спокійний зліт темних брів і ясні сірі очі, задумливо спрямовані вгору, – перед нами реальна, земна дівчина, якій її віра анітрохи не завадила б радіти красивим платтям і розважатися в теремі зі своїми мамками і нянюшками.
