1872. Полотно, олія. 123 x 92,4. Третьяковська Галерея, Москва, Росія.
1870 роках Верещагін знову подорожував по Туркестану. В результаті цих повних небезпек і пригод подорожей художник створив величезну серію етюдів і малюнків, які відображають життя і побут народів Середньої Азії напередодні та в період російської завоювання. Треба мати на увазі, що в цей час в Туркестані панували відсталі феодальні відносини, які існували дикі звичаї та обряди.
Поряд з проявами деспотичної влади місцевих феодальних князьків мали місце рабство і работоргівля. Релігійний фанатизм мусульманського духовенства процвітав серед страшній бідності і неосвіченості населення.
Безперервні війни одного феодала проти іншого спустошували селища і розоряли народ. Все це, як і події війни, справило сильне враження на чуйного художника. Він задумав написати на тему про життя народів Туркестану велику серію картин, над якої пропрацював кілька років. Близько половини картин цієї серії були присвячені зображенню побуту середньоазіатських народів, інші полотна ставилися до батальному жанру.
До першої групи картин належать такі відомі полотна, як “Опиумоеди” , “Багата киргизька мисливець із соколом” , “Двері Тимура” , “Продаж дитини-невільника” , “Українська жінка в Ташкенті” , “Самаркандський зіндан” та інші.
У картині “Продаж дитини-невільника” художник гнівно викриває іншу темну сторону середньоазіатської дійсності того часу – работоргівлю. Зобразивши в якості “живого товару” не дорослої людини, а беззахисного, безпорадного дитини, Верещагін посилив трагічне звучання теми.
