На своїй картині “Після дощу. Путівець” Васильєв Ф. А. зображує сільський пейзаж. На передньому плані твору ми бачимо селянку, яка веде свою корову на пасовище. На жінці надіта довга спідниця, а голова щільно закутана в темно-малиновий хустку. Ззаду жінки по дорозі біжить маленька чорна собачка. Зліва від жінки знаходиться похилений покажчик з назвою села, який підтримується хитким дерев’яним парканчиком. Подекуди старий паркан вже встиг обрости травою.
Кам’яна мощена дорога розмита тільки що пройшли дощем. Всюди калюжі і бруд. Путівець з двох сторін обрамляють зелені луки зі злегка пожовклим травою. Подекуди видно великі сірі валуни, блискучі від дощової води. Звивиста дорога веде до безкрайніх просторах полів. Зліва від жінки видніється жовте, майже золоте поле, засіяне житом. Назустріч жінці по дорозі йдуть 3 людини. Попереду праворуч видніється зелений ліс або посадка.
Судячи з значного нахилу дерев, дме сильний холодний вітер. Чітко проглядається лінія горизонту. Вона, як ніби ділить картину навпіл на темну і світлу сторону. Небо ще досі ховається в чорних хмарах і купчастих хмарах. Але вже в самій його середині видно просматривающуюся блакить. З цієї блакиті злегка проступають сонячні промені, немов знаменуючи перемогу добра над злом. Завдяки сонячним променям, житнє поле ще більше відливає золотом.
В цілому, картина навіює враження навислої біди, наче, ще досі є якась небезпека.
