Після дощу (Мокра тераса) – Олександр Герасимов

Після дощу (Мокра тераса) – Олександр Герасимов

Після дощу (Мокра тераса)   Олександр Герасимов

До 1935 році, написавши безліч портретів в. І. Леніна, В. В. Сталіна та інших радянських керівників, А. М. Герасимов висунувся в найбільші майстри соцреалізму. Втомившись від боротьби за офіційне визнання і успіх, він поїхав відпочити в своє рідне та улюблене місто Козлов. Тут і була створена “Мокра тераса”.

Картина виникла з блискавичною швидкістю – вона була написана протягом трьох годин. Разом з тим картина, яка виникла спонтанно, написана невипадково. Мальовничий мотив освіження дощем природи залучав художника ще в роки навчання в Училищі живопису. Йому вдавалися мокрі предмети, дахи, дороги, трава. Олександр Герасимов, бути може, сам не здогадуючись, йшов до цієї картини довгі роки і підсвідомо хотів побачити на власні очі те, що ми зараз бачимо на полотні.

В іншому випадку він міг просто не звернути уваги на залиту дощем терасу. У картині немає натужности, немає переписаних шматків і вигаданого сюжету. Вона дійсно написана на одному подиху, такому ж свіжому, як і дихання зеленого листя, обмитої дощем. Образ підкуповує безпосередністю, в ньому видно легкість почуттів художника. Художній ефект картини багато в чому визначила висока живописна техніка, побудована на рефлексах. “На терасу лягли соковиті відблиски садової зелені, на мокру поверхню столу – рожеві, блакитні. Тіні барвисті, навіть різнобарвні. Відображення на покритих вологою дошках відливають сріблом.

Художник використовував лесування, завдаючи поверх просохшего шару нові шари фарби – напівпрозорі і прозорі, немов лакові. Навпаки, деякі деталі, наприклад садові квіти, написані пастозно, підкреслено фактурними мазками. Мажорну, піднесену ноту вносить в картину контражур, прийом освітлення ззаду, в упор, крон дерев чимось віддалено нагадують мерехтливі вітражі” . У російській живопису радянського періоду небагато знайдеться творів, де було б так виразно передано стан природи. Я вважаю, що це краща картина А. М. Герасимова. Художник прожив довге життя, написав багато полотен на різні сюжети, за які отримав багато нагород та премій, але в кінці шляху, оглядаючись на пройдене, вважав саме цей твір найзначнішим.