Одна з багатьох “бессюжетних” робіт Лейтона з орієнтальним ароматом. Тонкою цівкою тече вода з джерела. Поки наповняться глечики пройде ціле життя. Або, бути може, незліченна безліч життів.
Марення наяву Вже до кінця XIX століття творчість Лейтона стало здаватися одноманітним, а його полотна – застарілими у своїй виразності і завершеності. Епоха, виразником якої з’явився художник, безповоротно пішла в минуле. Все, що ще недавно викликало захват, занурювалася в забуття, блідло й розсипалася на очах, немов занепала тканина. Але чомусь Лейтон зумів “зачепитися” у скрежещущем шестерінками серце двадцятого століття.
І трохи пізніше завершеність його картин вже виглядала неоднозначною, а виразність – хиткою, нематеріальній. Кожна робота Лейтона – прекрасне, майже відчутне сновидіння. Але варто тільки простягнути руку, примружити очі – і сновидіння стає примарою. Воно зникає, розчиняється, залишаючи лише нездійсненну, глузливу мрію про ідеал.