Н. В. Андронов – один з представників “суворого стилю” в радянській живопису, який виник як реакція на офіційний соціалістичний реалізм. Андронов перетворює робітників у “типаж”: зникає індивідуальність їх образів, з’являються мужність і надійність, типові для всіх.
Позбавляючи героїв індивідуальності, художник не ставить завданням і проникнення в їх психологію. Точніше, він фіксує лише одну її грань – мужність і готовність до того, що творить праці – і закріплює її за своїми “типовими” персонажами.
Скупі жести не об’єднують героїв, вони не спілкуються між собою, лише рука одного з них, що лежить на плечі іншого, говорить не тільки про просте знайомство, але і про дружбу. Пластична виразність картини передає емоційну суть цієї сцени.
Яскраві локальні кольори, простота і чіткість композиції говорять про прямолінійності зображених характерів моделей. Потужна живопис і монументальність композиції свідчать про велику суспільної значущості занять цих молодих робітників, що вносять свій внесок у розвиток країни.
