Це одна з найзнаменитіших “хорових” сцен в розписах капели дель Арена. У ній показано більше двох десятків персонажів. Але і в зображенні як ніби безладно сгрудившейся натовпу Джотто вміє витримати загальне враження художнього порядку. Він проявляє себе в композиційній урівноваженості і в акцентировке уваги на основному за змістом оповідання епізоді.
Центральне місце займає зображення поцілунку, виділене не тільки композиційно, але й колористично: отруйно-жовтий колір плаща Іуди домінує серед строкатої мозаїки локальних колірних плям, утвореної одягом інших учасників драми. Обхопивши Христа за плечі, Юда, немов павук, тягнеться до своєї жертви, а та покірно схиляє голову, готуючись прийняти зрадницький поцілунок. Але саме тут досягає своєї кульмінації пафос всієї сцени.
В протиставленні благородного профілю Христа і відштовхуюче-потворної фізіономії зрадника з дивовижною ясністю реалізується одвічна ідея боротьби двох сил – Добра і Зла.