Картина флорентійського художника Алессандро Аллори “Спокуса святого Бенедикта”. Розмір картини 41 х 59 см, полотно, олія. Святий Бенедикт Нурсійський, реформатор західноєвропейського чернецтва, народився в 480 році в Нурсии. Спочатку він присвятив себе у Римі заняття науками, але, обурений розпусну життям своїх товаришів, ще на 14-му році життя пішов у пустелю, де в печері віддавався благочестивим роздумам.
Шанований як святий та чудотворець, святий Бенедикт у 510 році був обраний ченцями печерного Виковарского монастиря в абати, але незабаром залишив цю посаду, коли ченцям не сподобалися суворе послух і обов’язок проводити життя виключно в молитвах і працях. Повернувшись у своє усамітнення, Бенедикт зібрав навколо себе деяке число пустельників, яких оселив в околицях Субиаго, в киновиях, влаштованих кожна на 12 ченців.
Коли таким чином у нього поступово визріла думка про перебудову чернечого життя, Бенедикт заснував у 529 році на Монте-Кассіно поблизу Неаполя новий монастир з особливим орденським пристроєм, після чого новий монастирський статут став широко поширюватися в Західній Європі і незабаром був введений майже скрізь.
Не дотримуючись надто суворих аскетичних правил по відношенню до одягу і піклуванню про тілі, він вимагав поряд з духовними вправами в молитві, читанням духовних творів і присутністю при благослужениях також і фізичної праці, переважно по обробці грунту та, крім того, навчання юнацтва.
Наукові заняття, завдяки яким бенедиктинці надали стільки послуг збереженню класичної літератури, були введені тільки Касіодором. Григорій Великий і Боніфацій, апостол німецьких земель, особливо сприяли загальному запровадження зазначеного статуту на заході Європи. Бенедикт помер в 543 році. В описі його життя, складеному Григорієм Великим, зустрічається багато розповідей про вчинені ним чудеса.
