Якопо да Понте, прозваний за назвою міста, в якому, за винятком молодих років, коли навчався у Венеції, провів усе життя, був тим не менш популярний і в Серениссиме. І настільки, що саме до нього Веронезе відправив свого сина учнем. Успіхом користувалася і ця драматична композиція, поява якої збіглося з епохою контрреформації – духовними пошуками нових смислів релігійного досвіду, стійкості в протистоянні спокусам, “вільного пізнання”, особистої відповідальності.
У зображенні Ієроніма, святого персонажа християнської історії, автора тлумачень і полемічних творів, перекладача, було прийнято підкреслювати його віддаленість від мирської суєти, від населених місць. Ієронім чотири роки жив відлюдником в Халкидской пустелі поблизу сирійського міста Антіохії. За переказами, він катував себе перед розп’яттям ударами каменем у груди під час звабливих видив. В пустелі він вивчив давньоєврейську мову. У Римі був секретарем і помічником папи Дамаску I. Саме за дорученням понтифіка він переклав з давньоєврейської на латинську мову книги Старого Завіту, а також Євангелія.
У 1546 на Тридентському соборі цей переклад Біблії був оголошений канонічним і отримав назву “вульгата”. Святого як автора вульгати традиційно зображають з книгою, іноді – працюючим в кабінеті. Якопо Бассано показує предающегося покаяння старця в печері, з каменем у руці, перед розкритою книгою. Ще один атрибут в іконографії Ієроніма – череп. Проте тут він не “за правилами” розташовується поруч на першому плані, освітлене тим же містичним світлом з напівтемряви, що й виснажене, але зовсім не аскетичне тіло старця. Абсолютно дивним виглядає розп’яття. Пригвожджений до хреста Боголюдина написаний немов вживе, немов глядачеві, як вченому і праведнику Ієроніму, здалеку, але наочно постає сама подія.
