Якоб ван Рейсдал, видатний голландський майстер пейзажного жанру, зобразив на полотні дивовижний образ рідної землі. Рівнинні простори, відображені як жива істота, уявляються живими всеподчиняюшей силою природи.
Композиція картини побудована на центральній перспективі, підтриманої дорогою на першому плані, що розділяє композицію на дві частини. Своїм злегка звивистих рухом вона залучає погляд глядача до будівель, через дерева проглядивающим на тлі.
Низький горизонт дозволяє хмарного неба, що займає дві третини полотна, розвернутися у всю свою широчінь. Подекуди сонячним променям вдається пробитися крізь хмари, золотом розливаючись по полях, відбиваючись різними відтінками в світлі й тіні.
Три самотні постаті, помітні на дорозі, – жінка з дитиною і йде їм назустріч подорожній, – здаються втраченими у величній картині природи, ніби демонструючи, що життя підпорядковується не людським, а вищим законам.
Сухі гілки і стовбури дерев на першому плані, мабуть, відображають концепцію vanitas – тлінність земного існування. Стан спокою, що домінує в композиції, порушується легким трепетом і ледь помітною меланхолійною тривогою, що відображають романтичний драматизм темпераменту художника.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)