Походження архітектурних форм Мікалоюса Константінаса Чюрльоніса можна рівною мірою співвіднести і зі Сходом, і з різними стародавніми цивілізаціями – від Месопотамії і Єгипту до Центральної Америки. Але у свідомості художника вибудовувалася і його власна, ні на що несхожа архітектура, як ніби він бачив перед собою якусь давно зниклу Атлантиду і прагнув знову і знову її відтворювати. Зображений на картині жертовник – одне з найбільш величних споруд “архітектури Чюрльоніса”. І на противагу багатьом його архітектурних композицій, де башти, фортеці, міста занурені в забуття, цей жертовник живе і “діє”: він куриться возносящимся до неба ритуальним димом, який йде від вогню, що горить на верхній площадці величного вівтаря. На поверхні його – яскрава, тобто як би не потускневшая від часу розпис.
Глядач дивиться на жертовник з високої точки, що відкриває погляду земну поверхню, – так, як її видно з вікна літака, коли суша перетворюється в докладну географічну карту з звивистими стрічками річок, виразною лінією морського берега і далечінню моря, що заповнює все поле зору, так що для небес залишається лише вузька смуга. Зобразивши жертівника “чинним” художник дозволяє глядачеві бачити деяку подробиця з життя уявної і, мабуть, вельми далекій від нас цивілізації. Але деталь, не відразу помітна, як то нерідко у Чюрльоніса, раптом вимагає зближення з нашим новим часом і з нашою цивілізацією: в гирлі річки видні димки пароплавів.
Таким чином, якесь міфічне спорудження тут поєднано з реальністю сучасного світу, який у творчості Чюрльоніса відсутня повністю. Тому в контексті його робіт “Жертівника” – явище виняткове. Кожен, хто знайомий з роботами Чюрльоніса, легко побачить, що на восьми звернених до глядача площинах жертовника художник зобразив як би вісім окремих своїх картин. Цей прийом приміщення “картини в картину”, незвичний сам по собі, примітний ще й тому, що всі картини – фрески жертовника – складаються з образів, вже використаних Чюрльонісом раніше.
Тут представлені: антропоморфні вежі з “Демона” сходи з ангелами з “Ангела” вершник з “Міста” , стрілець з “Прелюда і фуги” , фігурка на краю обриву і крилатий лев з “Зодіаку” , дракон з “Подорожі королевича” і “Сонати весни” , прапорці з “Сонати весни” сонця на вершинах гострокінцевих споруд з “Сонати пірамід” . Уяві глядача дається право представити, що і на невидимих площинах величезного жертовника мали б бути ті ж мотиви – мальовничі самоцитати Чюрльоніса.
Це спроба відобразити свій образний словник, залишити на стінах вівтаря у вигляді його фресок свою “творчу енциклопедію” – це спроба залишити самого себе. 1909 рік, коли картина писалася “Жертівника”, був останнім творчим роком Чюрльоніса, хвороба, а з нею творче безпліддя чекали його, і він знав, що “чорне сонце” вже накриває його своєю темрявою. Земний шлях завершився. У 1907 році він зобразив його у триптиху “Мій шлях” як сходження, злети і падіння з висот. Тепер він був готовий зобразити свій шлях як те, що встиг він зробити в живопису. І тоді “Жертівника” – це шлях, пройдений ним у мистецтві. А якщо це так, то це він, Художник, кадив він на вершині спорудженого ним над світом вівтаря божественний вогонь.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)