Ідеологічний сенс величезного полотна “І. в. Сталін і К. Е. Ворошилов в Кремлі” повинен був розкриватися для кожної радянської людини дохідливо і ясно. В спрямованих взорах Сталіна і Ворошилова читалися сила і непохитна більшовицька воля – кожен глядач міг переконатися, що на сторожі творчого соціалістичної праці радянського народу стоять партія, радянський уряд, випробувана в боях Червона Армія.
Ідейний задум спочатку підкреслювався ще й вербально: картина називалася “На сторожі миру”. Мирна праця на картині дійсно присутня. Москва будується, як і вся країна, міцніє радянська Вітчизна. В панорамі Замоскворечья видно нові будівлі, силуети екскаваторів; димлять фабричні труби, через Москву-ріку простягнувся новий Кам’яний міст.
Інтелігенція потихеньку називала картину по-іншому – “Два вождя після дощу”. Досвідчений придворний живописець невипадково поруч з головним героєм всього радянського мистецтва В. В. Сталіним поставив другим вождем К. Е. Ворошилова, саме його, а не, наприклад, Ст. М. Молотова або А. А. Жданова, або М. І. Калініна. Ларчик відкривається просто: Ворошилов був покровителем художника, їх навіть деякі пов’язували дружні стосунки. А. М. Герасимов написав не менше дюжини портретів “залізного наркома”. І тут, зобразивши його поруч з самим генсеком, маестро, звичайно, хотів потішити своєму високопоставленому благодійнику.
Не випадковий і образ тільки що минулого дощу. Досвідчений адепт соцреалізму тонко продумав сюжет. Він підпорядкований загальній ідеї твору і може розумітися як мотив оновлення не тільки природи, але й усієї радянської країни з її новим, соціалістичним ладом. Разом з тим Олександр Герасимов реалізував тут свої улюблені пейзажні захоплення, які натхненно втілив, бути може, у найкращій своїй ліричній картині “Після дощу. Мокра тераса” . Знайдені колись мальовничі прийоми він використовував в офіційному полотні.
Художнику дійсно майстерно вдавалося “мокре”: сирі лавки, дерева, дорога. І в цьому монументальному полотні з вождями, виконаному в сіро-сріблястому колориті, художник виразно передав послегрозовие хмари, вологе повітря, мокрий асфальтовий тротуар і поручні огорожі, омиті дощовою водою. Картина вдалася, художник явно потрапив можновладцям. Канонічний образ вождів втілював “кремлівський міф”, що і зробило полотно “культовим” твором в тоталітарну епоху сталінського правління. За неї А. М. Герасимову в 1941 році дали чергову Сталінську премію.
