Картини голландських майстрів XVII століття зазвичай малюють нам образ спокійного і розміреного життя, наповненого працею і невинними розвагами. Однак не все було так безтурботно й затишно в цьому світі. У ньому знаходилося місце і для вбогих, і калік, і бездомним демобілізованим солдатам. Словом, усім тим, хто виявився викинутий на узбіччя життя. Суспільство, на жаль, було жорстоко по відношенню до цих нещасних. Їх побоювалися, їм заздалегідь приписували злочинні нахили. Їх у кожному місті і в кожному селі чекали батіг, шибениця і розпечене тавро.
Бурхливий економічний розвиток країни не тільки не покращило їх становище, а, мабуть, зробило його ще більш важким. “Нові” голландці вважали, що всі виразки суспільства – пияцтво, злидні, божевілля – слід ховати подалі від очей, роблячи вигляд, що їх не існує. Але Хальс знайшов у собі мужність розповісти і про цю темну сторону життя.
Малле Баббе, содержательницу однієї з міських харчевень, називали позаочі “харлемской відьмою”. Це прізвисько вона отримала за демонічний сміх, а ще за сову, що сиділа вічно у неї на плечі. Довгий час ім’я цієї жінки вважали вигаданим, але зараз ми маємо у своєму розпорядженні документи, які свідчать про те, що Малле Баббе дійсно існувала і в 1653 році була поміщена у виправний будинок. Була вона відьмою? Нам залишається лише гадати про це.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)