Композиція “Натюрморт з баклажанами” заснована на поєднанні різних планів. Матісс відмовляється від перспективи і розкладає на полотні локальні кольорові плями. У цьому сенсі він повторює художні шукання Сезанна, результатом яких були відомі натюрморти останнього, зокрема, “Натюрморт з Амуром”. Крім того, численність планів, на думку деяких дослідників, нагадує складну композицію відомої картини Дієго Веласкеса “Меніни” .
Ретельно продумане розміщення об’єктів – двері, вікно, фіранка, дзеркало, стіл – створює складне враження глибини і, одночасно, площинності композиційного простору. Через відсутність перспективи функції створення глибини простору були покладені Матіссом виключно на колір, а точніше на колірні контрасти.
Традиційно натюрморти вважаються реалістичними картинами, оскільки представляють цілком реальні, якщо не сказати, повсякденні предмети. Однак у випадку з “баклажанами” Матісс доводить, що “можуть бути варіанти”. Він пропонує свій, суто декоративний, погляд на жанр натюрморту.
Всі горизонтальні частини полотна знаходяться на одному рівні. Навіть відкрите вікно створює враження звичайного декоративного елемента. І тільки два предмети – глечик і статуетка на столі – порушують цю площинну цілісність.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)