В один із днів останнього року життя матері, нескінченно болісного, Дюрер намалював її портрет. Він працював вугіллям, поспішав. Довго позувати Барбарі було важко. Він намалював її за груди. На худе висохле тіло накидається домашня кофта. У вирізі сорочки різко виступають ребра, ключиці, жилава шия. Особа обтягнуте шкірою. Лоб в глибоких різких зморшках. Рот щільно стиснутий. Здається, що Барбара намагається стримати стогін. Кути губ сумно опущені. Великі пильні очі дивляться повз і крізь сина, який її малює.
Дюрер працює стрімко, квапливими різкими штрихами. Він боїться втомити мати, йому страшно що вона впаде, поки він її малює, та й сам не в силах довго вдивлятися в її обличчя, на ньому ясно написано, що дні її полічені. Дюрер знає: мати неодмінно захоче подивитися на малюнок. Змусити вугілля збрехати? Пом’якшити те, що промальовано на цьому обличчі різцем часу і хвороб? Коли він малює, він не вмів кривити душею. Малюнок закінчено. Мати мовчки простягає за ним руку, дивиться на нього, мовчки обіймає сина. Вона знає: йому важче, ніж їй. Малюнок зберігся. Він – Шедевр графічного мистецтва і один з найбільш проникливих портретів в історії графіки.
Портрет Барбари Дюрер трагічний. Це гіркий і мужній розповідь про матір художника. І про художника, покликання якого змушує його бути пильним і правдивим навіть тоді, коли сльози застилають очі, а туга стискає серце.
