Два музиканта – флейтист і барабанщик. Обидва – особливо барабанщик – молоді і веселі. З лихий недбалістю накинув барабанщик плащ, завзято нахилив голову, захоплено б’є в барабан. У безтурботному музиканта ми легко, хоча і з подивом дізнаємося Дюрера. Він знав і бачив себе і таким. І любив такий свій стан. “Він зовсім не вважав, що солодкість і веселощі життя несумісні з гідністю і порядністю, і сам не нехтував ними”,- з проникливістю напише про нього його сучасник і друг, науковець Іоаким Камерарій у передмові до трактату Дюрера.
Пейзаж, на тлі якого зображені музиканти, дихає радістю і легкістю: блакитне небо в прозорих хмарах, сині гори на горизонті, залитий сонцем зелений луг. Колір світлий, дзвінкий, як мелодія флейти… Дюрер міг написати себе пророком, а міг “гультіпакою пустим” і переконати глядача в обох випадках: “Я – такий!” Дюрер не обманювався щодо себе. І не обманював. Він був і таким і таким. Одне з властивостей генія – здатність жити в різних, часто суперечливих душевних станах. І в кожному з них бути переконливим.
