Про особу, зображеному на цьому портреті, будувалися здогади ще в XIX столітті, коли його називали то Мазепою, то Скоропадським, то іменами інших українських полководців. В останній час було висунуто припущення, що це литовський гетьман граф Казимир Ян Сапега. Як би те ні було, у творчості Нікітіна картина займає особливе місце, бо тут він несподівано з блискучого майстра парадного портрета перетворюється в художника, що читає в душах, створює трагічний образ сильного, владного, багато переніс на своєму віку і виконаного скорботи старого. Ми не знаємо точно, хто конкретно зображений на портреті.
Традиційно вважається, що портрет написаний після 1725 р. Тому він сприймається як узагальнений образ людини Петровської епохи, учасника подій, свідка її кінця. Поза гетьмана спокійна, верхній одяг по-домашньому розстебнута, він занурений у себе. Його переживання зрозумілі глядачеві і їх напруженість по контрасту з зовнішнім спокоєм зовнішності вражає майже болісно. Високий лоб борознять тривожні зморшки, очі немов впиваються в простір, густі сиві брови підняті, волосся сплутані. Драматичний ефект, створюваний виразом обличчя, багаторазово посилюється його живописом.
Яскравий бликує світло, що заливає чоло й щоки, різко протиставлений похмурими тінями на інших частинах особи. Протиборство світла і тіні набуває особливо рішучий характер завдяки тому, що вони запалюють всі фарби особи, надають їм надзвичайну інтенсивність світіння, повідомляють портрета страсну напруженість.
Трагічну забарвлення образу підкреслює переважання червоного тону, яскраво палаючого на повіках, на губах, крилах носа, збуджено світиться на щоках і підборідді, грізно пробивається крізь тіні. Тривожна контрастність колористичного ладу зберігається і в одязі гетьмана, де строкатість світлих кольорів – коралового, блакитного, золотого – сперечається з коричнево-зеленим тоном.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)