Дивлячись на портрет Петра III, створений Олексієм Петровичем Антроповим, звертаєш увагу на контраст урочистої обстановки з непривабливим чином імператора, невдалого чоловіка великої і прекрасної Катерини II.
У 1762 році Святійший Синод вирішив прикрасити свою парадну залу портретом нещодавно зійшло на престол імператора Петра III. Написати портрет запросили Федора Рокотова, але його робота не сподобалася государю. Потім портрет Петра III малює художник Олексій Антропов, який служив у Синоді.
Картину, виконану Антроповим, государ схвалив. Йому хотілося бачити себе великим правителем та полководцем і, як йому здавалося, таким він себе побачив. Художнику вдалося передати урочисту парадну обстановку залу, він показав всі царські атрибути величі і в той же час зберіг справжній характер особистості Петра III, не ідеалізуючи його.
Дійсно, на картині ми бачимо всі царські регалії – державу й скіпетр, корону і мантію з горностая на кріслі. Художник зобразив імператора в динамічній позі – ліва нога висунута вперед, однією рукою він спирається на маршальський жезл, інша – на поясі.
Разом з тим, зображення Петра III абсолютно не вписується в обстановку парадного залу. Імператор виглядає незграбним, абсолютно не мужнім – з вузькими плечима і невеликим животиком. Однак, Петру III картина дуже сподобалася, він визнав її чудовою, а себе схожим.
Як тільки не висміювали портрет Петра III критики – вони говорили, що государ схожий на коника, що живіт у нього великий, голова маленька, а жаб’ячий рот.
Разом з тим, треба відзначити, що живописці XVIII століття не створювали пародій на своїх замовників, а прагнули до точності зображення. Не дивно, що портрет Петра III заввишки майже 2,5 метра був високо оцінений сучасниками. Більш того, незабаром для Сенату А. П. Антропову була замовлена копія з цього портрета. Саме вона і знаходиться в даний час в Третьяковській галереї.
