“Головне в живопису – живопис, – бо тільки тоді ідея, думка може впливати на глядача Така природа… мистецтва”. Ці слова часто повторював Петро Петрович Кончаловський, живописець від природи, пристрасно захоплений барвистою стихією світу. Кончаловський працював у всіх без винятку жанрах, не віддаючи переваги жодному.
Однак з початку 1930-х років посилився інтерес художника до портрета. Саме в той період йому довелося написати чимало портретів іспанців, які залишили свою країну з-за встановленого там фашистського режиму. Серед них була дівчина Хулита Перекаччо, для якої Росія, де вона “отримала прекрасну освіту”, стала другою батьківщиною. Знайомство Кончаловського з самою Іспанією, залишила в його душі незабутні враження, відбулося в 1910 році. Ця країна дала художнику багато: “загострила зір і зміцнила руку”, він запам’ятав її яскраві фарби, а особливо типи “диких, красивих і гордих людей”.
Приступаючи до роботи над новим портретом, Кончаловський кожен раз шукав ті живописні засоби і прийоми, які посилювали образ, але ніколи не нехтував передачею подібності, своєрідністю індивідуальністю і моделі, знаходячи їм на полотні свій пластичний еквівалент, об’єднуючи колір і форму в одну нерозривну цілість. Кончаловський був щасливий, коли йому “вдавалося схопити первісне свіже враження від натури”, як правило, захоплюючою художника і допомагає формувати задум.
Молода іспанка Хулита Перекаччо, зображений у яскравому сукні, здавалося б, спокійно сидить у плетеному кріслі, поклавши руку на підлокітник. Але самий ракурс – вид збоку, розташування фігури по діагоналі і поворот корпусу в три чверті, не тільки створює глибину простору, але і надає образу внутрішню динаміку. Саме цей композиційний прийом, а композицію Кончаловський вважав “душею всякого твору”, дозволяє художнику з’єднати сувору гармонію і рветься зсередини темперамент.
У портреті все виправдано змістом. Емоційне звучання створюється не тільки пластикою мазка, фактурним різноманітністю, але, насамперед, насиченим звучним колоритом. Яскравість інтенсивного колірного акценту сукні виривається із загальної гами пульсуючого сірого з бузковим відтінком фону, ще більше загострюючи образ. У Кончаловського “фарба не вмирала в натурі, а перевтілювалася в неї”. У цьому портреті художник не прагне до точного вичерпного за повнотою аналізу вигляду моделі, а підкреслює лише ті риси, які здаються йому суттєвими і важливими. Відтінки настрою стають не важливими. Красиве засмагле обличчя дівчини дихає твердістю і упевненістю. Спрямований з-під чорних брів погляд, в якому відбилося відчуття історичної драми, роздуми про долю своєї батьківщини й своєї долі, вражає енергією і рішучістю.
Виходячи із власної концепції створення образу, Кончаловський говорив: “Я взагалі не люблю в портреті давати людини в побуті, …я завжди прагну відкрити в ньому загальнолюдське, бо дорого не зовнішню схожість, а художність образу”. Так, отримавши нове буття і виявивши свою духовну сутність, образ іспанської дівчини Хулити Перекаччо почав існувати в реальності, почав діяти на наше сприйняття так, як діє все живе.
