У цій картині художник показав перехідний період від осені до зими. Влітку паслося стадо на пагорбах, і тепер група людей з річищ та до долин жене його вниз, у село. Її ми бачимо за деревами. За селом, подібно свідченням давно минулих часів, височіє напівзруйнована фортеця. Поблизу дерева вже голі, їх гілки виглядають прозорою сіткою.
Стадо женуть погоничі. Самий головний з них – верхи на коні – закутався в теплий плащ і низько насунув на чоло капелюха, наче разом з настанням зимового заціпеніння в природі завмирає і людське життя. Але інші персонажі охоплені поспіхом. Тому іноді висувається припущення, що Брейгель показав не повернення, а викрадення стад.
Рух стада на перший погляд здається хаотичним. Але насправді воно відіграє важливу роль у всій композиції картини. Стадо знаходиться поблизу, але виникає відчуття, що ми дивимося на нього здалеку.
На пологому схилі пагорба – розставлені птицеловом пастки для лову птахів. На пагорбі біля річки люди зайняті збиранням винограду. А на пагорбі поруч – шибениця.
Спокійна, але вже непривітно холодна синьо-сіра ріка. Гори на тому березі підступають до ріки так близько, що залишилася тільки вузька смужка землі. Але людина і тут зумів побудувати собі житло. Ліворуч теж гори, але зовсім іншого характеру. Вони нагадують Вогези, які Брейгель бачив у молодості, під час подорожі в Італію.
Пейзаж відрізняється великою яскравістю фарб. На першому плані – темні тони, на схилі – різні відтінки виступають червоні виноградники, жовто-рудий берег. Настільки ж багаті барвисті поєднання художник використовував і тоді, коли писав небо. Зараз вечір. Останні промені сонця ще висвітлюють рівним світлом частину неба, а небо поступово затягується темними хмарами, стає синьо-сизим.
Одна із самих чудових деталей картини – чорні гілки голого дерева на тлі сизого неба. Мабуть, тут найкраще видно, що яскравістю і контрастністю кольорів Брейгель прагне показати не пульс життя в природі, але, навпаки, наступаюча заціпеніння. Воно застає природу в період її розквіту краси.
