Напевно, немає більш художника в історії російського мистецтва, який міг би розгледіти красу рідної природи у будь-яку погоду і в будь-який час року. Улюблена художником весна, особливо рання, на думку багатьох не найпривабливіше час для пейзажу. Саврасов ж, навпроти, саме цього періоду приділяв у своїй творчості основну увагу. Робота сповнена передчуття пробудження.
Схвильовані приходом тепла птиці метушаться довкола старих гнізд, сніг повний сірувато-жовтих важких тонів. Дивлячись на роботу, у глядача виникає ілюзія, що сніговий покрив тане на очах. Нехай небо ще зовсім зимовий, похмурий і “сніжне”, але постійно зростаючі проталини скоро звільнять землю від зимового килима. Незважаючи на гадану бідність палітри, майстер вміло використовує численні відтінки, щоб зробити свою роботу незвичайно реалістичною за формою і тонкої, надзвичайно ліричною за змістом.
Церковця, приземкуваті хати – ще не цілком звільнилися від снігу, але невидиме на картині сонце вже звільнило дахи будівель. Робота рясніє блакитними півтонами. Вони присутні і на небі, і відображаються в снігу і проталинах. Це сама весна – головна героїня картини. Найбільше глядача дивує той факт, що художник уміє бачити красу в звичайному і прозовому пейзажі. Чарівним чином будь-який пейзаж у трактуванні великого майстра перетворюється в гармонійний і унікальний шедевр образотворчого мистецтва.
Робота була створена в період розквіту творчих сил художника, коли він рішуче залишив своє минуле пристрасть до класичного романтичного пейзажу, і усі свої сили спрямував на прославлення російської природи.
