“В етюді зображено вікно невеликого флігеля, де жила сім’я Мусатових в Саратові. Художник докладно і точно відтворює на полотні все, що бачить око, – дрібні планки віконниць, білі фарбовані рами, чисто вимиті скла з відбивається в них небом, гілки і листя рослин.
У роботі 16-тирічного Мусатова ще немає художнього осмислення побаченого, це поки сумлінна, зворушлива у своїй наївній простоті фіксація навколишнього світу”. А чого тут осмислювати? І взагалі, що означає осмислювати побачене? Художник – це філософ, що говорить мовою живопису.
Перед нами саме випадок художнього мислення без всяких знижок на вік. Вікно – око будинку. Зовні будинок обвивають одягу кучерявих і декоративних рослин з білими, червоними, рожевими квітами. Чим вище, тим світліше, прозоріше завіса зелені і ось вже видно сіро-жовта стіна. Що вище? Який будинок праворуч і ліворуч? Неважливо!
Ось розорюються віконниці, відкриваються білі вікна, розсуваються легкі штори і зараз перед нами постане душа будинку, оскільки вікно його, як очі людини-дзеркало його душі. Що ж явить ця душа: служницю, дитячу голівку, жіноче обличчя, суворого чоловіка або внутрішність житла? Темну, важку, темну душу мешканця будинку. Душу самого художника, скривдженого долею?
(2 votes, average: 4.50 out of 5)