На лівій стулці цього дивно витончено виконаного триптиха представлений момент народження Іоанна Предтечі. На передньому плані глядач бачить Богородицю з немовлям Іоанном Хрестителем на руках і праведного Захарію, батька святого Йоана, що пише на папірці ім’я, яким потрібно назвати хлопчика. На центральній панелі зображений момент хрещення Ісуса Христа Іоанном. І, нарешті, на правій панелі триптиха зображена Саломея, що тримає па блюді відрубану голову Іоанна Хрестителя.
Справжність почуття Щасливий чоловік, що прожив життя у злагоді з самим собою, у працях, не бременящих душу. Подвійно щасливий художник, який прожив таке життя. І, ймовірно, Рогир ван дер Вейден був щасливий саме цим щастям – щастям працювати на тому полі, яке відвів йому Господь.
Працювати до поту, до блаженної знесиленої посмішки, працювати тяжко, але без надсади і серцевої смути. Чи можливо говорити так про людину, який помер кілька століть тому і не лишив нам жодного “словесного” свідоцтва про себе, жодного клаптика паперу, де було б написано його рукою: “Так, я був щасливий у цьому житті”? Чи Не занадто багато ми беремо на себе? Може, й занадто. Але нам залишилися картини майстра, зазначені безсумнівною справжністю почуттів. А, як не крути, не можна статися такому, щоб ця “безсумнівна справжність” була підневільною, вимученою.
Вистражданої – так, пролитої через себе, але не вимученою. І нехай ми не знаємо, що і як говорив про свого прожитого життя Рогир ван дер Вейден, лежачи на смертному одрі. Але всі його картини – духовний заповіт, який він писав довгі роки.
