У своїх роботах Джотто часто обирав такий тип багатофігурною, композиції, де основним сюжетного дії супроводжує безліч побічних епізодів. На перший погляд дрібні і незначні, вони в сукупності являють собою виключно значимий фон. Ось і тут велич чудесного діяння Христа підкреслюють повні подиву й хвилювання обличчя всіх присутніх при воскресінні Лазаря.
Сюжетний драматизм досягає найвищої точки напруги, концентруючись в зображенні полеглих на коліна сестер Лазаря, Марфи і Марії, в особах і жестах свідків чуда, але особливо – у фігурі і в кисті простягнутої руки Ісуса Христа.
Як і завжди у Джотто, глядач опиняється ніби в епіцентрі надзвичайної події. Фігури Христа і самого Лазаря відсунуті до країв композиції, а центральне місце в ній дістається як раз свідкам дива, які мімікою і жестами поспішають висловити охопили їх переживання глибокого потрясіння і страху.
Про жестах слід сказати особливо. Вони немов по ланцюжку ведуть наш погляд вздовж усієї композиційної схеми, від однієї фігурної групи до іншої. Загальний рух починає піднята рука апостола зліва від Христа, продовжує – кисть руки самого Спасителя, від неї ніби отримує заряд енергії всплеснувший руками персонаж в зеленому вбранні, і, нарешті, рух зупиняється в руці людини, що підтримує воскреслого Лазаря.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)