Під час перебування у маєтку свого друга Людовика П’єтта, Піссарро написав кілька пейзажів, серед яких найбільш вдалим вважається “Жнива поблизу Монфуко”. Робота підкуповує непідробною щирістю, від неї віє свіжістю і відкритістю.
В цей творчий період художник працював у стилі імпресіонізму, і відчуття, якими він наділив картину – це запах дозрілого хліба, який став майже матеріальною субстанцією, заповнюючи густими духмяними клубами весь простір.
Піссарро майстерно передав натуральну контрастність, якою славиться природа цієї західній частині Франції: соковита зелень дерев, на тлі якої солома придбала колір золота, і виблискує розкішшю благородного металу. Палітра відрізняється насиченою яскравістю, і навіть те, що вона менш різноманітна, ніж зазвичай, не вплинуло на радісний настрій композиції.
Художник працював легко й невимушено, використовуючи широкі кисті, а наносив мазки різкими рухами. Для нанесення фарб, в окремих місцях їм використовувався навіть шпатель. Всі ці прийоми дозволили створити на окремих ділянках полотна враження розмитості планів.