Іванов уважно вдивлявся в пейзажі Італії – колиски європейської цивілізації. Тут не тільки кожен камінь, але і сама земля свідок історії. Ось Аппієвий шлях, яка була прокладена древніми римлянами у 312 р. до н. е. Подібно зморшок на обличчі старого, вона несе сліди минулих часів і символізує вічність. Прототипом образу мандрівника, або мандрівника, зображеного на картині, став сам Іванов. Він спостерігає відбувається неупереджено, начебто зі сторони, хоча розташований в центрі полотна, прямо під руками Івана Хрестителя. Спостерігач, свідок, але не учасник подій – такою бачить свою роль художник.
Іванов не став зображати Святого Духа у вигляді голуба чи сяючого хмари над головою Христа, як інші художники в подібних сценах. В його творі диво Богоявлення відбувається в умах і душах людей, тому тут немає дії, персонажі картини завмерли в красномовних позах. Іванов відомий здебільшого як автор однієї картини “Явлення Христа народу”. Двадцять років майстер працював над цим твором.
Сучасники вважали його непрактичним мрійником: він не хотів відволікатися від своєї великої картини й писати для заробітку популярні побутові сценки. Незадовго до смерті, навесні 1858 р. він привіз картину в Петербург. Визнання кілька запізнилося: у Іванова не було прямих учнів, але російські художники наступних поколінь по-різному преломляли його ідеї у своєму творчості. Одним з кращих і найбільш характерних зразків пейзажного живопису Іванова є великий, ретельно розроблений етюд “Аппієвий шлях при захід сонця”.
Художник зобразив тут нескінченну пустельну рівнину Кампаньи; серед випаленої сонцем червонувато-бурою трави в’ється ледь помітна дорога, ведуча до Риму. Рідкісні пагорби, купи дерев і руїни древніх будівель розкидані де-не-де по цьому безкрайньому простору. Силуети міських будівель ледве видно на далекому горизонті, де синіють віддалені гори.
За зразкове своєї класичної точності опис пейзажу Кампаньи зробив один із старших сучасників Іванова: “Немає нічого прекраснішого, ніж лінії цього горизонту, ніж поступове піднесення планів і замикають всі тонкі, біжать обриси гір… Особлива туман, що огортає дали, пом’якшує всі форми і забирає в них те, що могло б видатися занадто різким і надто різкий.
Тут ніколи не буває темних і важких тіней. Ні скелях, ні в кронах дерев тут немає таких темних мас, в яких не таїлося б ніжного світла. Дивно гармонічний тон з’єднує землю, води, небо; всі поверхні, завдяки такій зв’язку відтінків, переходять одна в іншу, і не можна визначити, де закінчується один колір і де починається інший”. Іванов з дивовижною гостротою вловив характер римського пейзажу і засобами своєю живопису зумів передати його суворе велич і своєрідну красу. Але правдиве відтворення вигляду природи не вичерпувало завдань Іванова; він прагнув бути не тільки правильним натурі, але і по-новому виразним.
В основі його етюду лежить глибокий ідейний задум, яким підпорядкована вся складна, послідовно розроблена система художніх прийомів. За допомогою реалістичного узагальнення натури Іванов створив тут те, до чого прагнули цілі покоління академічних майстрів; “Аппієвий шлях” стала справді історичним пейзажем, повним піднесеної поезії і разом з тим живого, трепетного і глибокого ліричного почуття.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)