“Найбільш точне свідоцтво про кафешантанах належить пензлю аристократа і завсідника елегантних салонів парку Монсо Едгара Дега, випередив Тулуз-Лотрека на ціле десятиліття.
Протягом останньої третини XIX століття, до появи кінематографа, кафешантани залишалися улюбленим місцем відпочинку парижан. Ці заклади були досить різноманітні і зустрічалися всюди, як в наші дні кінотеатри: на Монмартрі, Страсбурском бульварі, на Єлисейських полях і в передмісті.
Найпривабливішими були, звісно, ті, що відкривалися влітку, на свіжому повітрі, в садах, ілюмінованих білими газовими кулями. Дега, не любив відкритого простору, волів штучне освітлення, газова підсвічування допомагала йому знайти нові рішення. Своїм друзям-імпресіоністів він говорив: “Вам потрібна життя природне, мені – штучна”. І тим не менш сцени з життя кафешантані на його полотнах відповідали найпершим завданням, поставленим імпресіоністами перед собою, – відображати сучасність. Демократичність і навіть деяка вульгарність кафешантані притягували його. Така атмосфера бавила і розважала Дега. Там зустрічалися неординарні особистості: чревовещательници, ексцентрики, патріотки, селянки, сентиментальні дамочки, епілептики… Типажі подібного роду існують до цих пір, і, якщо поміркувати, будь-яку сучасну зірку естради можна зарахувати до однієї з цих категорій.
У Дега не було переваг; він охоче відвідував як елегантні закладу на Єлисейських полях, Ла Скала, Ба-Та-Клан, Элизэ-Монмартр, так і сумнівні кабаки Бельвіля і Ла Виліт, де його приваблювали незвичайні силуети. Серед знаменитостей у нього були фаворитки, такі як мадемуазель Бека, – Дега відобразив її концерт в кафе “Амбасадор”, – або Ежені Бюффе, від популістсько-анархістських пісеньок якої волосся ставало дибки, при цьому стан у неї був дивовижний. Улюбленицею Дега залишалася Тереза, вона робила фурор, співаючи зичним голосом гвардійські пісеньки: “Я вбила капітана”, “Дружина візника”, “Я цікава жінка” і “Марсельєзу”, викликала в епоху розгулу шовінізму бурю оплесків. Дега в захопленні писав другові після концерту Терези: “Вона відкриває рот, і з глотки лине голос наигрубейше, наиделикатнейше, наиостроумнейше ніжний. А душа співачки, а її смак, де ще можна відшукати що-небудь подібне? Це просто диво!”
Пристрасне захоплення принесло свої плоди, у Дега з’явилися чудові полотна: “Пісня собаки”, “Співачка з рукавичкою”, “Кафешантан”… Лише в одне кафе він не зайшов ні разу – це “Табарен”, знаходився якраз навпроти його будинку. Так, найдивовижніший чоловік був цей пан Дега, явно не бажав, щоб сусіди бачили його входять в сумнівне заклад. До речі, з співачками кафешантані він рідко товаришував, зате з танцівницями з Опери був дуже близький. Ймовірно, співачки були для нього надто вульгарні. І тим не менш він настільки перейнявся життям кафешантані, що міг цілком компетентно судити про талант співачок. Його думка завжди була авторитетною.”
