Особлива реальність, що складається з предметів різних обрисів і фактур, що виробляють враження сумбуру на тлі пустельних пейзажів, що створюють новий метафізичний світ, що коливається на межі ірреальності і сюрреалізму – все це про живопису Джорджо де Кіріко в цілому, і про його картину “Блудний син” зокрема.
Втілювали відому біблійну притчу ціла когорта великих художників, кожен у свій час – Босх, Дюрер, Рембрандт, Тіссо, Полєнов і т. д. Все це роботи реалістичні, щемливі, де каяття і дарування, як благо є головними лейтмотивами. Картина де Кіріко відноситься до декадентскому періоду творчості і з першого погляду тут все не так. Однак, придивившись крізь своєрідну подачу матеріалу, можна вловити знайому історію, яка читається в пониклою голові сина і розкритих обіймах батька.
Руйнуючи логіку дійсності, Він залишає нам лише натяки. Але дивним чином цих натяків достатньо, а своєрідне втілення сюжету є дуже емоційним для глядача. В цьому і полягав феномен творчості художника, збурив коли всі основи образотворчого мистецтва.