На початку 50-х рр. радісне сприйняття світу змінюється у Федотова безвихідного трагізмом. Художник починає сумніватися в можливості морального вдосконалення суспільства за допомогою мистецтва, і його герої відразу стають пасивними, а композиції – статичні, не залишається і сліду від затишку і теплоти ранніх картин. Від речей, які втратили зв’язок з людиною, віє холодом.
Однією з останніх картин, що відбиває подібне світовідчуття автора, стала картина “Гравці”. Уся сцена зображена на ній, здається породженням кошмару, з яким вже не в силах боротися Федотов, він сам всередині цього кошмару. Гравці тут вбивають час, а час вбиває їх самих. Люди роз’єднані, відчужені один від одного. Вся обстановка кімнати, в якій знаходяться гравці, здається чимось непотрібним, неживим: порожні рами, що висять на стінах, старий, нічим не покритий стіл, напівтемрява в приміщенні – все є відображенням похмурого стану людей, зображених на полотні.
Пози самих людей, їх звиваються тіла, що нагадують язики полум’я, свідчать про винахідливості людського розуму. У цій картині Федотов зобразив світ страшний, примарний, з брак зв’язками, світ, у якому втрачено сенс існування.
Творче життя художника виявилася недовгою, але і за цей час Федотов зміг стати знаковою фігурою на шляху еволюції російського мистецтва від романтизму до реалізму.
