В. Е. Грабар, Н. К. Реріх, Е. Е. Лансере, Б. М. Кустодієв, І. Я. Білібін, А. П. Остроумова-Лебедєва, А. Н. Бенуа, Р. В. Нарбут, К. С. Петров-Водкін, Н. Д. Милиоти, К. А. Сомів, М. В. Добужинський.
Цей портрет був замовлений Кустодиеву для Третьяковської галереї. Художник довго не наважувався писати його, відчуваючи високу відповідальність. Але зрештою погодився і почав працювати.
Довго роздумував, кого і як посадити, уявити. Йому хотілося не просто посадити в ряд, як на фотографії, а показати кожного художника як Особистість, з її характером, особливостями, підкреслити його талант.
Дванадцять людей потрібно було зобразити в процесі дискусії. О, ці спори нищівний “мирискусников”! Словесні суперечки, а більше мальовничі – лінією, фарбами…
Ось Білібін, старий товариш по Академії мистецтв. Баляндрасник і веселун, знавець частівок і старовинних пісень, що вміє, незважаючи на заїкання, вимовляти найдовші і забавні тости. Тож і стоїть він тут, як тамада, з чаркою, піднятою витонченим рухом руки. Візантійська борода скинулась, брови з подивом підняті вгору.
Про що йшла розмова за столом? Здається, до столу подали пряники, а Бенуа виявив на них букви “В. Б.”
Бенуа з посмішкою звернувся до Билибину: “Зізнайтеся, Іван Якович, що це ваші ініціали. Ви зробили для пекарів малюнок? Капітал заробляєте?” Білібін засміявся і жартівливо почав просторікувати про історію створення на Русі пряників.
А ось лівіше від Білібіна сидять Лансере і Реріх. Всі сперечаються, а Реріх мислить, не думає, а саме мислить. Археолог, історик, філософ, просвітитель із задатками пророка, обережний чоловік з манерами дипломата, він не любить говорити про себе, про своє мистецтво. Зате його живопис говорить так багато, що вже є ціла група тлумачів його творчості, яка знаходить у його живописі елементи таїнства, магії, передбачення. Реріх був обраний головою знову організованого суспільства “Світ мистецтва”.
Стіна зеленого кольору. Зліва книжкова шафа і бюст римського імператора. Кахельна жовто-біла піч. Все так, як в будинку у Добужинського, де і відбувалося перше збори засновників “Світу мистецтва”.
В центрі групи – Бенуа, критик і теоретик, незаперечний авторитет. З Бенуа у Кустодієва складні відносини. Бенуа – прекрасний художник. Улюблені його теми – життя при дворі Людовика XV і Катерини II, Версаль, фонтани, інтер’єри палаців.
З одного боку Бенуа подобалися картини Кустодієва, але засуджував, що в них немає нічого європейського.
Праворуч – Костянтин Андрійович Сомов, фігура незворушна і врівноважена. Його портрет писався легко. Може, тому, що він нагадував Кустодиеву прикажчика? Російські типи художнику завжди вдавалися. Біліє накрохмалений комірець, манжети модною в цятку сорочки, чорний костюм отутюжен, пещені повні руки складені на столі. На обличчі вираз незворушності, достатку…
Господар будинку – старий друг Добужинський. Скільки пережито разом з ним в Петербурзі!..Скільки різних спогадів!..
Поза Добужинського, здається, вдало виражає незгоду з чим-то.
А ось різко відсунув стілець і повернувся Петров-Водкін. Він – по діагоналі від Білібіна. Петров-Водкін увірвався в художній світ шумно і сміливо, що не сподобалося деяким художникам, наприклад, Рєпіну, у них абсолютно різний погляд на мистецтво, інше бачення.
Зліва – чіткий профіль Ігоря Еммануїловича Грабаря. Кремезний, з не дуже складною фігурою, поголеною квадратною головою, він сповнений живого інтересу до всього що відбувається…
А ось і він, сам Кустодієв. Себе він зобразив зі спини, у напівпрофіль. Сиділа поряд з ним Остроумова-лебедєва – новий член суспільства. Енергійна жінка з чоловічим характером веде розмову з Петровим-Водкиним…
(2 votes, average: 4.50 out of 5)