Це перша маловідома картина Сурікова, сюжет якої взято з російської історії. Звичайно, перші кроки художника ще нетверди. Тут зображена історико-побутова сцена, не має особливого значення. Дія відбувається в великокнязівської, домонгольської Русі. Те, що відбувається, не має значення для ходу історії. На великокнязівському дворі вирішується особиста доля людей, яких судять.
На високому ганку сидить князь, праворуч на ганку – князівська родина, в глибині навісу блищить зброю дружинників. Зліва духовна особа, – ймовірно, митрополит. Сходинкою нижче стоїть, полуобернувшись до князя, диякон або священик, грек за національністю, з довгим сувоєм в руках. Мабуть, він виконує обов’язки секретаря суду і читає обвинувачення. Вражаюча ця жива історична деталь.
На першому плані – підсудні та свідки, позивачі і відповідачі. Мабуть, читається дуже складно для них і насилу доходить до їх свідомості. Це домисел, дуже близький до правди.
Справа відбувається на зорі слов’янської цивілізації. Відбувається ломка побуту і понять. Дикун у правій стороні картини стоїть гордий і не розуміє присходящего. Жінка на колінах благає князя, як бога, як ідола. Стародавня Русь ще перебуває в стані язичництва.
