1913 рік став знаковим для Ст. Татліна – саме в цей час художник у своїй творчості звертається до контррельефам, що став надалі оригінальним створенням російського авангарду.
“Контррельеф” складно назвати живописом в її справжньому значенні. Створювані цим способом зображення покликані залишати площину картини, виходити до глядача, стаючи частиною навколишнього тривимірного простору.
Робота 1916 року являє собою колаж, складений з різнофактурних матеріалів – шматочків шкіри, дерев’яних і металевих елементів, розрізаних металевих пластин, дроту, закрученої в спіраль, елементів карбування по металу. Утворюють контррельеф компоненти розташовані на плоскій дерев’яної поверхні – потертій ялинової дошці. Необроблене дерево, з характерними сколами і задирками, стало прекрасною фактурою, куди гармонійно вписалися і блиск металу, і матова шорстка шкіра та карбування.
Вважати, що всі зібрані воєдино елементи – випадкові, не вірно. Рельєф грамотно урівноважений і має композиційну стрункість. Розташування кожного з предметів ретельно вивірено та затверджено, пройшовши довгі перестановки і примірки. Точність розміщення елементів і впевненість художника в правильності свого рішення підтримується якістю кріплення складових колажу. Елементи утримують закупорені до межі болти і шурупи, проржавелие клепки. Пішовши від живопису до контррельефам, Татлін збагатив майстерність рисувальника талантом будівельника і скульптора.
Поєднання різнопланових речей на загальній площині дошки породжує гру фантазії. Піддаючись їй, уява малює все нові і нові образи, намагаючись розкрити суть сказаного. І для кожного глядача закладений в роботі сенс буде різним. Композиція з прямокутних форм, доповнена простими деталями, здатна народжувати дивні, нетривіальні образи, але при цьому вивірені і прості, як саме наповнення контррельефа.
