Ця робота Петрова-Водкіна в радянський час була надпопулярна і знайома кожному, незважаючи на засилля соцреалізму. Полотно вражає барвистістю, яскравістю, масштабом. Колорит картини побудований на контрасті синього і червоного кольорів, видно сильний вплив символізму – простота форм, однотонні площині.
Одним з символом Росії завжди був кінь. Часто його образ використовується і в живопису, і в літературі. На картині Петрова-Водкіна образ червоного коня використовується у тому ж контексті. Але його колір ні в якому разі не відноситься до більшовиків, які прийшли до влади в 1917 році. Червоний, майже багряний колір тут використовується в якості символу агресії і сили. Крім того, у слова “червоний” у російській мові є ще одне значення – “красивий”. Як і Казимир Малевич, Петров-Водкін часто використовував прийоми і техніку традиційної російської іконопису.
Червоний кінь, без сумнівів, є центром картини. Він колосальний, просто не поміщається на полотні. Його колір і масштаби роблять картину нереальною, створюється враження, що він свідомо дозволяє його наїзникові керувати ним.
Його наїзник – голий хлопчик – підкреслює міць коня і грає другу роль, навіть його обличчя зображено схематично. Крім них, на картині зображено ще дві коні з наїзниками – біла і помаранчева, але промальовані вони не так детально і чітко як головний персонаж картини – кінь червоного кольору.
Навколишній простір додає ірреальності в те, що відбувається – берегова лінія у вигляді рівної дуги, кольору навколишньої рослинності.
