Робота “Лютняр” так само відома під назвою “Юнак з лютнею”, і належить пензлю батька бароко – Караваджо.
При всій реалістичності, жанровості зображення юного музиканта з миловидним, майже дівочим обличчям, відрізняється складним, прихованим від непосвячених змістом, наповнений символікою, доступною розуміння лише трохи, хоча тема музики була дуже популярна серед венеціанських художників і користувалася попитом у покупців і глядачів.
Варто відзначити, що в Росії “Лютняр” – єдина робота руки Караваджо. Побачити її можна в Ермітажі. Так само є дві ідентичні версії і Бадмінтон-хаус ). Три версії мають відмінності, зразок різних текстів в зошиті і габаритів самої картини.
Трактування сюжету картини присвячені цілі наукові дослідження; найбільш розповсюдженим є думка про те, що ідея твори пов’язана з темою “суєти суєт” – темою неминучості загибелі всього живого. Всі реальні, ніби написані з натури, деталі картини сповнені прихованих натяків.
Квітуча юність красеня-лютніста минуща: про це нагадує порвана струна лютні, квіти, які незабаром зів’яне, фрукти, які зморщаться й висохнуть. Інша інтерпретація картини пов’язана з символічним зображенням п’яти почуттів: квіти – нюх, плоди – смак, ноти зір, музика – слух, а особлива вагомість, підкреслена тривимірність зображених предметів натякає на можливість їх дотику. Ноти в зошиті, лежить поруч зі скрипкою перед музикантом, художник виписав з такою точністю, що вдалося розшифрувати мелодію модного в той час мадригалу.
Художні прийоми, які застосовує Караваджо в цій роботі, – контраст освітленої яскравим рівним боковим світлом фігури на передньому плані і темного нейтрального фону, підкреслена об’ємність форми, інтерес до реальних деталей, відсутність ідеалізації – отримали велику популярність не тільки серед художників – співвітчизників Караваджо, але і у багатьох його європейських послідовників. “Караваджизм” став одним з провідних напрямів в живописі XVII століття. Робота створювалася для покровителя художника, яким на той момент був кардинал Дель Монте.
